Святий вечір. Давні українські традиції

У переддень Різдва, 6 січня, православних та греко-католиків об’єднує спільна молитва та особлива трапеза – Надвечір’я або Свята вечеря. Цей день потрібно провести в спокої, злагоді та молитві, щоб достойно зустріти маленького Ісуса.

Як би старанно ви не виконували усі звичаї та обряди, що їх з віками передавали наші предки, без віри вони не матимуть ні сили, ні різдвяного духу. Тому, головне духовне наповнення свята, а не накривання столу.

Сьогодні Святвечір має не таке велике ритуальне значення, як колись, для когось він лише формальність, але чомусь її таки дотримуються. І в тому “чомусь” ховається багато...

На Святий вечір традиційно в домі збирається уся сім’я. Від ранку господині готують страви, які згодом займуть своє місце на святковому столі.

“На Святвечір ми традиційно готуємо 12 пісних страв, але завжди виходить більше. Головна – кутя. За звичаєм, її треба їсти як першу страву, проте в нашій родині кутю їдять в кінці”, - розповідає 55-річна Ганна Бас, яка живе в селі Лавриків Жовківського району Львівської області. Жінка каже, що кілька головних атрибутів свята (12 страв, кутя, дідух) є однаковими в усіх регіонах України, але водночас кожен район має свої особливості та нюанси. Хтось готує рідку кутю, інші густу. Також немає чіткого переліку 12 страв, обов’язковими вважаються лише кутя, риба, гриби, вареники з капустою, суп з грибами та узвар.

Різдвяна кутя

Кутя – неодмінний атрибут свята. Традиція її приготування походить ще з язичницьких часів, але тепер вона стала різдвяною стравою в Україні, Росії та Білорусі. Складники куті мали для слов`ян символічне значення: пшениця – це життя, мед символізував здоров`я і благополуччя, мак та горіхи – достаток у родині.

Пані Ганна каже, що про пшеницю до куті треба подбати завчасу. Вона розповідає, що тепер набагато частіше купують обмолочену пшеницю для куті в магазині, проте в їхній родині зерно досі товчуть у дерев’яній ступі.

“Забирає це не так багато часу, десь півгодини-годину, але важко, навіть для чоловіків, - говорить пані Ганна. – Потім я на вітрі здуваю луску, а тоді сушу на печі”. Зранку на Святвечір пшеницю ставлять варити доти, поки не буде м’яка. Інші складники куті: тертий мак, мед, горіхи. Також до куті можна додавати ізюм та халву.

Страви

Перед тим, як розказати про інші страви на Святвечір, пані Ганна нагадала, що в цей день не можна сваритися, треба, щоб все було спокійно. Цей вечір ще називають Багата кутя, бо готують аж 12 страв. “У нас на столі є суп з грибами сушеними, капуста варена, узвар (з сушених яблук і груш), голубці з картоплі та з грибною підливою, вареники з капустою. Завжди є якийсь вид риби, або кілька видів, овочі консервовані, горох з цибулею та олією, пампухи, вінегрет. Також можемо з дітьми приготувати якісь інші страви, головне, щоб вони були пісними”, - говорить жінка. Як їй мама розказала, так вона нам передала, що 12 страв символізують 12 апостолів Ісуса Христа. За іншими версіями, 12 страв – це 12 місяців.

Різдвяний дідух

Дідуха традиційно, хоча є й винятки, виготовляють з необмолоченого пшеничного чи житнього снопа, що спеціально зберігають від обжинків. Спочатку дідух був символом врожаю, згодом, його почали ставити і оздоблювати на Святу вечерю, пояснюючи це тим, що Ісус Христос народився на сіні. Дідух ставлять у найпочесніше місце - під іконами. Є дві версії, чому 6 січня із першою Різдвяною зіркою люди заносили у хату «хлібне дерево». За однією з них, коли на полі закінчувалися жнива, а селяни збирали урожай - це було справжнім святом. Щоб відзначити радісну подію, люди несли з поля до хати останній обжинковий сніп.

Також розповідають, що коли Ісус народився в стаєнці, то було дуже холодно. У стіні Йосип знайшов шпарину і затулив її снопом з соломи. Любов Сало (69 років) з села Бабії Жовківського району Львівської області каже, що, напевне, тому дідух став символом затишку та тепла. Жінка говорить, що у них є звичай на Святу вечерю застеляти підлогу в хаті соломою, яка виступає за дідуха. На дідухові сплять в ніч на Різдво. “Хоча він і лежить на землі, але людина ніколи не змерзне на ньому”, - каже пані Люба.

“У нас дідух – це великий жмут соломи, а бабка – менша в’язанка сіна. Дідуха ми спалюємо досвіта на Марії (другий день різдвяних свят) і колядуємо навколо нього. Бабку (сіно) даємо корові їсти, щоб була здорова і давала багато молока”, - розповідає пані Ганна.

Що символізує спалення дідуха, пояснила нам 58-річна Любов Бокало з села Городжів Жовківського району Львівської області. Вона розповіла нам одну легенду. “Коли Марія тікала з Ісусом від Ірода, то дуже змерзла. В дорозі вона зустріла селян, які палили багаття. Біля них і зігрілася. Тому спалення дідуха символізує тепло, якого бракувало Марії”, - пояснила пані Люба. І додала, що зранку, коли родина встає палити дідуха, то кожному холодно, але як тільки запалюють солому, відразу всі зігріваються.

Свята вечеря

Повернімося до Святої вечері. Перша зірка на небі сповіщає про народження маленького Ісуса і кличе усіх до святкового столу. Господар із синами виходить надвір по дідуха та бабку.

“Тато заходить до кімнати і вітає усіх, - приєднується до розмови дочка пані Ганни Тетяна, - Дай, Боже, добрий вечір. Зі святою колядою. Дай, Боже, дочекати до Різдва, від Різдва до Марії, від Марії до Степана, від Степана до Василя, від Василя до Богоявлення, від Богоявлення до Івана, від Івана до Великодня. А там скільки Пан-Бог призначив життя і вік. Христос рождається”. Родина відповідає: “Славімо його!”

“Дідуха кладемо під стіл, а бабку на лавку, де будемо сидіти, і на стіл. По чотирьох кутах і посередині столу має лежати часник, а зверху застеляємо домотканим обрусом, який ще виткала моя мама”, – розповідає пані Ганна.

У центрі стола потрібно поставити свічку, яка символізує світло в темряві, що приніс Ісус, говорить Л.Бокало. Свічка має горіти протягом всієї вечері. Передує трапезі спільна молитва. Після вечері вся сім’я колядує.

Звичаї на Святвечір

Дуже цікавими є правила поведінки та певні елементи ворожіння, які характерні для цього вечора. Пані Ганна розповідає, що коли всі сіли за стіл, то не можна виходити з хати доти, поки не закінчиться вечеря. Не можна заходити в хлів до худоби, бо вона в цей час розмовляє між собою, аби не налякати її. “І ніхто не знає, чи то правда, чи ні, бо ж не заходимо”, - жартома говорить дочка Тетяна.

Коли прибирають зі столу, то залишають кутю і кілька ложок, щоб попробували страву душі тих, хто жив у цьому домі. “Ми завжди кажемо: “Для баби з дідом лишаємо. Вони прийдуть вночі їсти кутю”, - розповідає Тетяна. Інша співрозмовниця 23-річна Леся говорить, що кожного ранку на Різдво куті стає менше, ніж вони залишали ввечері.

Є також традиція перев’язувати ложки та виделки перевеслом із сіна, щоб корови були слухняними влітку. А ще варто сісти на дідух і трохи поквоктати, щоб кури добре неслися. Міські жителі скажуть, що для них вже неактуальні такі традиції, бо ні корови, ні курки. Але ж можна попросити доброго врожаю для селян, адже ми таки їмо і те молоко, і те яйце. Єдине, що складно буде зробити – це спалити дідуха. Для цього доведеться їхати в гості в село.

Неодружені хлопці та дівчата у Святвечір можуть дізнатися, з якої сторони буде їхній суджений. Після вечері треба вийти на двір і послухати, де гавкає собака, бо звідти і прийде до вас милий чи мила.

Вечеря закінчується, родина, поколядувавши, лягає спати, щоб вдосвіта йти зустрічати новонародженого Ісуса.